Aristotle’s methodology for political culture of XXI century

Анотація

In the article the Aristotle`s basic methodological issues of political organization of society are analyzed in the context of problems of political development in XXI century. Article substantiates perspectives of personalism as paradigm of sociocultural development of modern epoch.
Methodologically, the thesis about the primacy of ideas in relation to the material world, and the philosophical orientation to the allocation (separation) of ideal originals from the chaos of real life Aristotle inherited from his teacher Plato.
However, the distinguishing feature of Aristotle’s teaching consists in the concept of realizing of individual and society thelos as the main meaning of politia (a reasonable political arrangement).

It is a central thesis of Aristotle’s political philosophy. Obviously, the richness of Aristotle’s political ideas is not limited to these theses. Yet they represent the core of his political thought and ethics.

Методологія Аристотеля для політичної культури
XXI століття
У статті аналізуються основні методологічні підходи Аристотеля до політичної організації суспільства в контексті проблем політичного розвитку в ХХ1 столітті. Дається обґрунтування перспектив персоналізму як парадигми соціокультурного розвитку сучасної епохи.
Методологічно Аристотель продовжує розвивати платонівську тезу про первинність ідей по відношенню до матеріального світу а також філософську орієнтацію на поділ ідеальних прототипів та хаосу реального життя.
Однак відмінною рисою вчення Аристотеля є концепція реалізації телоса особистості і суспільства як головного сенсу політії (розумного політичного устрою).
Цілком зрозуміло, що все багатство політичних ідей Аристотеля не вичерпується цими тезами. Але вони становлять ядро його політичного вчення та етики.

Методология Аристотеля для политической культуры XXI столетия

В статье анализируются основные методологические подходы Аристотеля к политической организации общества в контексте проблем политического развития в ХХ1 столетии. Дается обоснование перспектив персонализма как парадигмы социокультурного развития современной эпохи.
Методологически Аристотель продолжает развивать платоновский тезис о первичности идей по отношению к материальному миру а также философскую ориентацию на разделение идеальных первообразов и хаоса реальной жизни.
Однако отличительной чертой учения Аристотеля является концепция реализации телоса личности и общества как главного смысла политии (разумного политического устройства).
Вполне понятно, что все богатство политических идей Аристотеля не исчерпывается этими тезисами. Но они составляют ядро его политического учения и этики.
Ключевые слова: Аристотель, телос, общественное благо, полития, человек, свобода, демократия, персонализм.