Соціальні комунікації в публічному просторі

Анотація

У статті робиться спроба комплексного погляду на соціальні комунікації як на один з інструментів формування сучасного публічного простору. Автор використовує філософський інструментарій для свого дослідження.

Існують різні підходи та тлумачення поняття «соціальні комунікації». У статті розглянуті такі підходи до вивчення соціальних комунікацій, як системно-культурний (М. Г. Якубовська, Н. І. Масі), технологічноінституційний (В. В. Різун), соціопсихолінгвістичний (О. М. Холод), аксіологічний (В. О. Ільганаєва).

Для осмислення феномену публічного простору досліджуються погляди Х. Арендт, Ю. Габермаса, П. Бурдьє. Виділяються значущі характеристики публічного простору та його відмінні риси. Публічний простір є одним із виявів соціального простору і характеризується своєю відкритістю для всіх, хто хоче та може себе в ньому презентувати. На думку автора, необхідно розрізняти громадський та публічний простір. Поняття публічного простору є ширшим і стосується широкого кола соціальних груп різних інтересів, представники яких — окремі особистості — виступають спостерігачами або активними діячами тих чи інших подій різного характеру.

Можна простежити як змінювалося функціонування публічного простору в соціально-історичній перспективі — від безпосередньої присутності в місцях спілкування та взаємодії через опосередковану присутність читацької публіки до сучасної електронної публічності інтернет-простору. Публічний інтернетпростір має свої особливості та суперечності.

Сучасний публічний простір має мережево-рухливу структуру, яка безперервно конструюється, деконструюється та переконструюється мовою та діями соціальних агентів (акторів) як індивідуальних, так і колективних. Соціальні комунікації в цих процесах відіграють дуже значущу, а подекуди вирішальну роль. З технологічної точки зору вони становлять собою певні майданчики для індивідуальних та групових презентацій у суспільстві. Особливо виділяються ті соціально-комунікативні майданчики, які надають користувачам інтерактивні інструменти. Тобто такі майданчики створюють і підтримують інтерсуб’єктивні зв’язки публічного простору.

У висновках підкреслюється, що для плідного вивчення особливостей функціонування соціальних комунікацій у публічному просторі необхідно застосовувати комплексний підхід, який дає змогу виділити та дослідити найбільш значущі, ключові позиції цього феномену. Звичайно, що при використанні різних підходів та шляхів виникає питання методологічної коректності, але, з іншого боку, це відкриває шлях до розвитку нових поглядів, віднаходження нових методологічних інструментів.

Комплексний підхід також буде плідним і в практичному застосуванні при вивченні, порівнянні різних видів, типів, проявів соціальних комунікацій у публічному просторі та виробленні практичних рекомендацій для їхнього вдосконалення, відповідно до вимог сучасного суспільного життя.

Автор наголошує на необхідності розуміння важливості аксіологічної, зокрема етико-моральної складової соціальних комунікацій у публічному просторі. Соціальні комунікації розвиваються і будуть розвиватися завдяки новим технологіям, це сучасна культурна дійсність. Але людський культурний світ, на відміну від біологічного, неможе існувати без певної системи цінностей, яку виробляють значною частиною соціальні комунікації. Яким є, буде публічний простір і чи буде він взагалі — багато в чому залежить від характеру тих цінностей, які вносяться до простору соціальними комунікаціями.