Чорнобильська зона відчуження: загроза смерті чи відродження? (на матеріалі подорожнього нарису Маркіяна Камиша «Оформляндія або Прогулянка в Зону»)

Анотація

Статтю присвячено дослідженню одного з аспектів чорнобильської проблематики, зокрема філософського, у подорожньому нарисі Маркіяна Камиша «Оформляндія або Прогулянка в Зону». Компаративний аналіз художніх, документальних фільмів (зокрема «Я помню..», «Рейнджер из атомной зоны», «Аврора», «Правда о Чернобыле», «Государство Чернобыль: 30 лет после аварии», французького фільму Еліз Хайсен «Молитва» за мотивами твору Світлани Алексієвич «Чорнобильська молитва» та ін.) і зазначеного вище нарису показує актуальність дослідження філософії людини в умовах Зони відчуження. Продовжений у нарисі нуклеарний дискурс стимулює автора до екзистенційної та футуристичної філософії.

Герой-оповідач, опинившись у зруйнованому світі, поряд із антисоціальними типами приходить сюди за емоціями, наснагою, відновленням, а Зону сприймає як місце паломництва та творчих пошуків. Він, як і герой білоруського фільму Антон Буслов, прагне постійно сюди потрапити або як переселенці залишитися жити назавжди на своїй батьківській землі, або постійно екзистенціювати, пройти певний обряд ініціації, відчути абсолютний спокій, духовне переродження тощо, чому присвячена одна з частин «Polesian Zen», у назву якої закладено філософію автора, подібну до буддистської. Частина є не лише символічною, але й кульмінаційною в процесі трансценденціювання.

В умовах катастрофізму та домінування в сучасному світі технологічного мислення загострюються проблеми автентичності, свободи, особистого вибору  тощо. Екзистенція героя-мандрівника актуалізується через концепти «свободи», «відчуження», «тривоги», «страху» і виявляється в його пограничних психологічних станах з метою самопроектування. Мета подорожі – осмислення такої філософської категорії, як «свобода», що в екзистенціалістів ототожнюється з людиною, і має різні її прояви: «свобода від» і «свобода для», тому такий важливий для автора стан відчуження (соціального, біологічного, психологічного); у документальних фільмах про Чорнобиль домінує соціальне відчуження. Оскільки автор тільки натякає на зовнішній світ, оповідач-герой переживає відчуття «свободи для» через відчуження. Воно дає можливість відчути втрату автентичності в сучасному світі і віднайти її на Поліссі, у Зоні. Автор фіксує індивідуальні властивості мандрівника в екологічному, історичному та національному середовищі. Постійно згаданий у нарисі стан тривоги й страху виникає як результат руйнації соціальних обов’язків і ролей і дає відчуття свободи, або ж як незнання, несподіванки, долання природних стихій, фізичного болю.

Екзистенція та категорія часу в нарисі доступні для осмислення тільки з допомогою сюжетного часу. Екзистенційний час і простір у тексті не тотожні сюжетному. Останній визначений маршрутами, кульмінаційними моментами (досягненням необхідного пункту призначення), зафіксований і підкріплений фактами. Час екзистенції – перетин минулого, сучасного й майбутнього – відкривається в особливому місці, пов’язаному з Богом, для героїв фільмів і нарису – церкві (у французькому фільмі релігійний аспект зафіксовано в його назві – «Молитва») або в оголеному світі природи. Тут екзистенція потрібна не лише для пізнання світу природи, а й власної онтології, горизонту розуміння буття, відображення структури екзистенційного «я». Такий простір у Маркіяна Камиша мінімально насичений фактами, щоб передати динамічність часу екзистенції, його невловимість; герой прагне його зафіксувати в пам’яті, як і зберегти пам’ять і історію про Чорнобиль. Тут герой максимально переживає такі екзистенційні стани, як щастя, задоволення, замріяності, що демонструють готовність особистості до змін, творчої діяльності, наслідком чого в Маркіяна Камиша стало написання нарису, у головного героя фільму «Я помню», художника, відбувся творчий порив – розписував церкву, малював картини, Світлана Алексієвич на основі бесід з мешканцями, ліквідаторами тощо написала «Чорнобильську молитву».

Переживання екзистенційних станів закладено не лише в назву розділів нарису, сюжет подорожі як рух почуттів і екзистенції, її часу, а й у мову тексту (нецензурну лексику, арготизми, яка демонструє відсутність культурних обмежень і точно передає відчуття в Зоні).

У світі природи мандрівник більше боїться не світу природи, а світу людей. Картини природи та її одухотворення, крупні плани допомагають автору відобразити палітру відчуттів, чого бракує навіть у художніх фільмах, де герой («Я помню») виглядає схематичним, а відтворенню душевних станів приділено менше уваги. Згідно з футурологічною концепцією режисерки Еліз Хайсен у фільмі «Молитва», навпаки, герої відтворюють суто екзистенційні стани, через рухи, емоції, мову, одяг, але для повноти відчуттів і їх розуміння бракує світу природи, самопроектування героїв.

В умовах страшних злив, лютої зими, спеки, фізичних поранень, міліційних облав і арештів мандрівник переживає стани самотності, страху, жаху, натомість приємні миті спокою, умиротворення, душевного задоволення та піднесення відтворені в християнській церкві. Мандрівник творить молитву, виявляючи релігійну екзистенцію, в умовах храму й природи одночасно. Більшості героїв аналізованих творів віра допомагає або надає сенсу життя.

Герой-оповідач сам називає ці стани в тексті й прагне їх пережити або відчути нові в навколишньому світі: у Зоні в цілому та в окремих місцях типу селища Красне, континуумі екзистенції. Часто, щоб абстрагуватись і позбавитися страху, пустки, радіації оповідач перебував у стані сп’яніння, що допомагало перебороти почуття жаху й заспокоїтися, досягти релаксу або сну, для інших стакерів таким станом було наркотичне сп’яніння.

Отож, увага до екзистенційних станів, почуттів людини в умовах найбільшої атомної катастрофи та після неї допомагає авторам досягти філософічності та публіцистичної загостреності творів і заклику до збереження Полісся й Зони Відчуження як історичної пам’яті та місця самоідентифікації, зокрема й національної, екзистенціювання, відчуття свободи й можливості бути людиною, як одного з найкращих куточків одухотвореної української природи й культури, примушує замислитися про майбутнє людства, моделювати ситуації й загострити увагу на тому, що саме бездуховність призводить до таких наслідків, як Чорнобильська аварія. Результатом онтологічного, екзистенційного досвіду переживання й перебування в Зоні Відчуження є творчий сплеск у вигляді аналізованих фільмів, художніх та публіцистичних творів.